—погади про школу. —≥льн≥цька Ћ. я.

       “аким був будинок школи з дн¤ побудови, з 1897 до 1950 року.
       ¬перше в цей храм науки ¤ вв≥йшла в серпн≥ 1940 року з в≥дпов≥дними документами та за¤вою прийн¤ти мене в 10 клас. ≤шла з острахом та над≥Їю. « острахом, що не приймуть, бо чула, що до ц≥Їњ школи приймають т≥льки д≥тей зал≥зничник≥в, а батько м≥й не був зал≥зничником. « над≥Їю, що допоможе мен≥ табель про усп≥шн≥сть, в ¤кому за кожен предмет сто¤ла найвища оц≥нка, характеристика, дов≥дка про посаду мого батька (≥нспектор по котлонадзору у ¬≥нницьк≥й област≥).
      ƒиректор школи ћогильний —тепан —ерг≥йович подививс¤ моњ документи, гл¤нув доброзичливо ≥ промовив одне слово: "ѕриймаю". ¬ийшовши з учительськоњ, окремого каб≥нету в директора не було, ¤ стала розгл¤дати прим≥щенн¤ школи. « ¤кихось м≥ркувань другий поверх ц≥Їњ буд≥вл≥ був недобудований: на правому крил≥ його не було другого поверху. ѕерший поверх-це чотири класн≥ к≥мнати з великими в≥кнами. Ќа другому поверс≥ лише над л≥вим крилом першого були дв≥ класн≥ к≥мнати, а ще учительська.
      ¬же навчаючись, ¤ д≥зналась, що в школ≥ навчалис¤ д≥ти зал≥зничник≥в не т≥льки ≥з ¬апн¤рки, а й прињжджали "з л≥н≥њ", дл¤ них був побудований будинок-≥нтернат, де вони жили. ќтак ¤ стала навчатис¤ у ¬апн¤рськ≥й зал≥зничн≥й середн≥й школ≥ є62 ќдеськоњ зал≥зниц≥, ≥ вона стала моњм другим домом, моЇю рад≥стю.
      ѕершого вересн¤ 1940 року ¤ вже сид≥ла за партою з новим однокласником ёр≥Їм ≤ваненком.  лас був дружн≥й, сп≥вучий, мене прийн¤ли добре ≥ учн≥, ≥ вчител≥.
      Ќа перших орган≥зац≥йних зборах, ¤к≥ проводив директор, вибирали член≥в учн≥вського ком≥тету та редколег≥ю. ƒиректор запропонував вибрати редактором загальношк≥льноњ газети мене. ј ще мен≥ доручили бути вожатою п≥онерського загону четвертого класу. я залюбки виконувала вс≥ дорученн¤. ѕроминув р≥к. ¬с≥ готувалис¤ до випускного балу, ¤кий був проведений 21 червн¤. ћи тод≥ й не п≥дозрювали, що це буде дл¤ кожного з нас ≥сторична, в≥копомна дата. ¬с≥ були у п≥днесеному настрою, з рад≥стю одержували атестати про зак≥нченн¤ навчанн¤ в школ≥. ј в≥дм≥нники, серед ¤ких була ≥ ¤, одержували ще й грамоти. “анц≥, жарти, п≥сн≥ лунали весь веч≥р. ќ 4 годин≥ ранку, 22 червн¤ 1941 року, духовий оркестр заграв нам прощальний марш. ћи, ще н≥чого не знаючи, вийшли ≥з школи, пот≥м обернулис¤, вклонилис¤ своњй р≥дн≥й школ≥ ≥ розбрелись по дом≥вкам. ј о 12 годин≥ пролунав по рад≥о виступ ћолотова ¬. ћ. про в≥роломний напад фашистських в≥йськ на –ад¤нський —оюз. ¬ той час, коли ми прощалис¤ з≥ школою, г≥тлер≥вськ≥ бомбардувальники скидали смертоносну зброю на столицю ”крањни, вели боњ на наших кордонах. ј через м≥с¤ць господар¤ми в нашому район≥ стали румуни. ѕершого року п≥д час окупац≥њ румунська влада дозволила в≥дкрити школу. “а вже на к≥нець навчального року школу було закрито, а в њњ прим≥щенн≥ окупанти влаштували в≥йськовий шпиталь, ¤кий про≥снував аж до зв≥льненн¤ ¬апн¤рки.
      як т≥льки вигнали румун≥в ≥з селища, батьки, д≥ти прийшли до школи. „ерез бомбардуванн¤ зал≥зниц≥ у в≥кнах майже не було ц≥лого скла. ќтож потр≥бно було все очистити, щоб до школи було безпечно добратис¤. —кла не було ≥ довелос¤ замуровувати в≥кна цеглою, лишивши у кожному в≥кн≥ по велик≥й шибц≥. “а це не довго задовольн¤ло. ѕ≥зньоњ осен≥ до клас≥в уривавс¤ холодний в≥тер, зал≥тали сн≥жинки. ”чн≥ сид≥ли од¤гнен≥, мерзли. Ќеспод≥вано над≥йшов пор¤тунок: зал≥зничники-вантажники в одному з товарних вагон≥в ви¤вили к≥лька ¤щик≥в "дивного" скла, що не мало чомусь адресата. ÷е було грубе скло, ¤ке слабо пропускало св≥тло, та в≥д холоду р¤тувало. ÷е на де¤кий час влаштовувало вс≥х. Ќевдовз≥ привезли ≥ справжнЇ скло, ≥ все стало на своњ м≥сц¤.
      ¬друге ¤ прийшла до своЇњ школи в жовтн≥ 1944 року на роботу, ¬апн¤рку було зв≥льнено у березн≥ 1944 року, але жител¤м селища ≤ два м≥с¤ц≥ потр≥бно було перетерп≥ти по-н≥мецькому пунктуальне бомбардуванн¤ станц≥њ, що припинилос¤ ≥з в≥дкритт¤м другого фронту в ™вроп≥. ѕотроху почало налагоджуватись мирне житт¤. Ќайголовн≥ше завданн¤ - в≥дбудувати, поновити все, пошкоджене в≥йною. Ќад цим працювали вс≥, нав≥ть старшокласники нашоњ школи. “а от ≥ довгожданий ƒень ѕеремоги. Ћюдськоњ радост≥, ¤к ≥ людського гор¤, описати словами неможливо. “а все ж перемога рад≥сть. ¬елик≥ труднощ≥ чекали на школу : куди прийн¤ти таку к≥льк≥сть д≥тей? јдже в селищ≥ залишилась т≥льки наша, зал≥знична школа. ƒовелось забути, що вона т≥льки дл¤ д≥тей зал≥зничник≥в ≥ приймати вс≥х. ƒорожн≥й в≥дд≥л наросв≥ти та ”правл≥нн¤ ќдеськоњ зал≥зниц≥ в≥дм≥нили ≥нтернат. ÷е дало можлив≥сть навчати д≥тей ще трьох к≥мнатах, парти робили за рахунок батьк≥в. “а класних к≥мнат хватало ≥ два класи навчались у прим≥щенн¤х, ¤к≥ знаходились далеко в≥д школи. ќдин у прим≥щен≥ бувшоњ синагоги, а другий в уц≥л≥лому службовому прим≥щенн≥ на багажному двор≥ станц≥њ. “ак було один р≥к. “им часом до бувшого ≥нтернату добудували ще дв≥ класних к≥мнати , а у 1950 роц≥ добували другий поверх (дв≥ класних к≥мнат≥ ” 1960 роц≥ за постановою ”р¤ду зал≥зничн≥ школи були передан≥ в≥дд≥лам осв≥ти. «ак≥нчилась наша зал≥знична епопе¤.
” 1966 роц≥ була збудована нова школа, це школа є2. ÷е було дл¤ дл¤ вс≥х. јле не так уже й надовго. Ќа пор¤дку денному сто¤ло питанн¤ про однозм≥нне навчанн¤.  оштами п≥дприЇмств до основного корпусу школи було добудовано новий, у три поверхи. Ўкола запрацювала в одну зм≥ну. “а сталос¤ це вже без мене, бо ¤ ≤ 1978 роц≥ зак≥нчила св≥й трудовий шл¤х, вийшла на пенс≥ю. Ќа в≥дкритт¤ новобудови мене запросили, вс≥ рад≥ли : ≥ д≥ти, ≥ батьки, ≥ вчител≥.
” 2007 роц≥ школа св¤ткуватиме своЇ 110-р≥чч¤.